Якщо до 28 лютого події в Україні можна було трактувати як суто внутрішні справи, то з 28 лютого – з початку поки що “прихованої” військової агресії Росії на територію українського Криму – події стали носити явно геополітичний характер.
Є стійке відчуття, що Віктор Янукович перетворився на такого собі сучасного ерцгерцога Франца Фердінанда, який несвідомо та випадково став причиною величезних геополітичних змін в світі, що почалися в 1914 році, з початком Першої світової. І закінчились із закінченням Другої і початком Холодної воєн.
Сучасний світовий порядок став результатом саме таких глобальних процесів. Схоже, такий порядок вже не може бути гарантом світової економічної, політичної та військової стабільності і вичерпав себе.
Затяжна економічна криза стала одним із каталізаторів геополітичної кризи, так як досі світовий істеблішмент не дав відповідь на запитання: а що робити з величезними зовнішніми і внутрішніми боргами країн світу? Списати не можна, обслуговувати неможливо.
Іншим каталізатором є Росія. По перше, Путін одержимий ідеєю повернення Росії статусу світової держави, якою колись вважався СРСР. Ідеологія повернення – “руський мір”, геополітична форма – Єроазійський Союз, найважливішою складовою якого мала б бути Україна.
Ці плани – не тільки “брєдові” ідеї Путіна. Ці плани – необхідна умова для виживання Росії, як геополітичної одиниці. І Путін це розуміє.
Сланцева революція, демографічні проблеми самої РФ, зростання геополітичної ваги Китаю – ці та інші виклики, які не зможе витримати неефективна нереформована економіка Росії вже в найближчі 3-5 років.
Але в цій геополітичній авантюрі Путін не врахував декілька речей.
По-перше, українці вже далеко не такі проросійські, як вважають росіяни. Навіть в південно-східних регіонах. Навіть в Криму. Тому терміново доводиться використовувати заїжджих “тітушок”, місцевий криміналітет, типу Аксьонова, і велику купу грошей.
Друге і головне: США і Великобританія є гарантами суверенітету і територіальної цілісності України згідно Будапештському меморандуму 1994 року, коли Україна добровільно відмовилась від ядерної зброї. Росію наразі “гарантом” назвати вже важко.
І все було б не так критично, якби саме в ці дні США і Великобританія не вели переговори з Іраном про відмову останнього від ядерної програми. Звичайно, йдеться про певні економічні, політичні та військові гарантії з боку США щодо Ірану.
Про які гарантії можна говорити, коли наразі США не може забезпечити Україні надані в 1994 році гарантії?
Отже.
Бліцкригу не вийшло. Росії треба вже думати як мінімізувати іміджеві, фінансові та геополітичні втрати та виходити із кризи, яку вона сама і створила.
Всі країни світу, включно G7, зрозуміли, що путінська Росія не може бути надійним та передбачуваним партнером у світі. Висновки ВЖЕ зроблені, наслідки – на черзі.
Росія входить в затяжний період внутрішньої кризи, в подоланні якої буде важко знайти партнерів.
Україна ж має шанс потрапити під прямий протекторат ЄС та США щодо реальної допомоги в проведенні економічних, соціальних, політичних та інших реформ – такий собі “план Маршалла”-2.
Схоже, до таких реформ дозріло і українське суспільство, і нова влада.
Сергій Сорока, для УП