Політична криза в Україні загрожує їй втратою державності, в складних до розуміння наслідках є для Польщі викликом. Зацікавлення Польщі долею України не виникає лише з історичних сентиментів, а тим більше не через антиросійські фобії. Так, велика частина польського суспільства ставиться з симпатією до українських прагнень мати суверенну, сучасну, добре керовану державу. Однак, я переконаний, що з такою ж симпатією поляки ставляться до подібних прагнень росіян чи білорусів. Процвітанням України зацікавлені тому, що Україна – наш сусід, а спосіб мислення про міжнародні відносини, що переважав у минулому про те, що процвітання одного народу означатиме крах для іншого, на сьогоднішній день є застарілим і не знаходить пітверження у досвіді сучасних країн. Польща вважає, що добробут України є також в інтересах Європейського Союзу чи спільноти найбільш розвинених держав світу. Питання в тому, чи в інтересах Росії?
Росія замкнула себе в політичній ізоляції в Європі, але винних шукає у всьому, тільки не у власній політиці. Однак, проти поширеної думки, Росія не може бути зацікавлена в потопанні України в хаосі. Не лише тому, що є сусідом [України]. Росія розділяє з нею також проблему відсталості розвитку в порівнянні з західною частиною континенту. На жаль, російська еліта вважає, що Росія зі своєю величезною територією, величезним господарським та політичним потенціалом, не в стані інтегруватись з більш розвиненими країнами ЄС. Не для неї дорога, яку вибрали країни Центральної Європи, і яку хоче спробувати велика частина українського суспільства.
Оскільки господарська інтеграція і спільний ринок прискорюють розвиток держави, Росія хоче його стимулювати, ініціюючи “власну інтеграцію”. Очевидною умовою успіху експерименту є участь у ньому інших пострадянських держав. Я вживаю термін експеримент, аби наголосити на проблемах. Тому не хочу вдаватися в полеміку, чи інтеграція відсталих у розвитку країн може бути стимулом для їхнього розвитку. Але на фоні цього видно, як багато залежить від України. Якби в Києві прийняли рішення про інтеграацію з ЄС, шанси на успіх експерименту були б ще менші. Тому Росія робить відчайдушні спроби перервати співробітництво України з ЄС. Політика Росії проводиться не внаслідкок недружелюбності до українців чи ворожості до України, а з метою задоволення власних інтересів. І в цій ситуації немає значення чи погоджуємось ми з їхніми поглядами, чи ні.
Очевидно, що можливості розвитку Росії залежать від успішністі України. Тому вона не може бути зацікавлена в занепаді української держави, братовбивстві в Україні або встановленні двовладдя. Такий сценарій може зруйнувати перспективи розвитку для цілого регіону. Якщо це так, то Європейський союз, Польщу, Україну і Росію об’єднують спільні інтереси. Співробітництво в сфері стабілізації реформ на Україні, могло б посприяти подоланню недовіри між ЄС і Росією, також продовжити переговори про їх глибшу економічну співпрацю, яка станом на сьогодні, зайшла у глухий кут. Росія має можливість вийти на політичну арену як країна, позбавлена репутації корумпованої держави зі злочинними методами в політиці.
Не варто себе обманювати. Виділення пакету фінансової допомоги Україні, що наважилась на важкі та болючі реформи, буде легшим варіантом співпраці з Росією ніж стан війни з нею. Не лише тому, що в Росії великий руйнівний потенціал (хоча варто зауважити, що легкість з якою їй приписується відповідальність за всі негаразди, що трапляються в Україні, часто слугує на Дніпрі зручним камуфляжем). Але також тому, що легшою допомогою Україні буде одночасне створення того шансу на зміну динаміки відносин між ЄС та Росією. Зануренням в протистояння (антагонізми) також ніхто не зацікавлений.
Ключовим поняттям є слово “компроміс”. В Польщі така концепція часто розуміється як зрада, капітуляція, або навіть поразка. Таке розуміння це вияв патології. Суверенним джерелом прийняття рішень, що прийме чи не кожен механізм допомоги буде зрештою влада України. Запропонований “Клуб друзів України” за участі Росії може тільки допомогти досягненню компромісу. Проте не може його замінити. В історії є такі моменти, коли навіть народ з елітою, позбавленою класу, мусить клас виявити, щоб заслужити ім’я політичного суспільства. Для України такий момент настав.
Славомир Денбскі – директор центру польсько-російського діалогу і порозуміння, історик і аналітик
Джерело: Gazeta Wyborcza
Переклад: Євромайдан Львів