Преамбула

Україна знову опинилася на роздоріжжі. Добра новина у тому, що усім нарешті стало зрозуміло, що так жити більше не можна. Потрібно перестати використовувати владу для полагодження особистих інтересів. Час нарешті згадати про національні інтереси України і підпорядкувати механізм держави служінню спільному добру.

Сьогодні стоїмо перед нагодою – вийти з пострадянського глухого кута і визначити порядок денний для оновленої України. Ніхто не зробить цього без нас і за нас. Досвід «Майдану» зобов’язує професійні середовища, інституції і небайдужих людей замислитися, якою має бути наша Україна в кожній ділянці суспільного життя, публічно висловити цей запит на нову країну і взяти відповідальність за його здійснення.

Український католицький університет не збирається залишатися осторонь цих змін і надій, особливо у сфері вищої освіти. Ми послідовно виступали і виступаємо за докорінне переосмислення філософії і перебудову системи вищої освіти в Україні, за остаточний розрив із законсервованими радянськими практиками української вищої школи і посилення суб’єктності, свободи і відповідальності самих академічних спільнот за організацію власного життя й результати своєї праці.

Майдан вивільнив колосальну позитивну енергію здібних, творчих і активних людей, спроможних перемінити обличчя країни. У відповідь на суспільне замовлення докорінної трансформації, втілене у феномені Майдану, вважаємо за необхідне оприлюднити наше бачення того, яких змін і реформ потребує вища освіта в Україні.

Зміни до Конституції України

– Внести зміни в Основний закон України та інші профільні закони, які уможливлять церквам та релігійним організаціям бути засновниками вищих навчальних закладів.

Зміни до Закону про вищу освіту

– Прийняти новий закон про вищу освіту з урахуванням, зокрема, таких невідкладних потреб:

2.1. інтегрувати вищу освіту України у сферу «Європейського простору вищої освіти» (ЄПВО),

2.2. надати реальну автономію вищим навчальним закладам,

2.3. реформувати систему фінансування та оподаткування вищих навчальних закладів,

2.4. створити незалежну систему забезпечення якості освіти,

2.5. забезпечити прозорий і рівноправний доступ до вищої освіти,

2.6. інтегрувати духовні вищі навчальні заклади в загальнонаціональну систему освіти з урахуванням їхньої специфіки.

Для реалізації цих завдань, зокрема, слід передбачити

У ділянці інтегрування України у сферу ЄПВО (п. 2.1):

– здійснити комплексну реформу підготовки наукових кадрів у вищих навчальних закладах через запровадження європейської моделі структурованих докторських програм;

– запровадити механізми «перехресного вступу» для уможливлення зміни студентом напряму освітньої підготовки після завершення навчання на бакалаврській та продовження його на магістерській програмі;

– перейти до компетентнісного підходу у формуванні навчальних курсів і програм.

У ділянці надання автономії вищих навчальних закладів (п.2.2):

– надати студентам більшу самостійність у формуванні профілю їх фахової підготовки шляхом запровадження альтернативних форм навчання, різнопланової підготовки з метою здобуття додаткових компетенцій та інших гнучких траєкторій навчання (напр. minor, можливість переходу з одного напряму підготовки на інший, сертифікатні програми та ін.);

– запроваджувати інноваційні магістерські і структуровані докторські програми та самостійно визначати їхній напрям і спеціалізацію;

– здійснити реформу галузевих стандартів вищої освіти у напрямку їх спрощення за рахунок скорочення обсягів та переліку дисциплін нормативної частини та відмови від надмірної деталізації;

– надати ВНЗ самостійність у визначенні змісту освітньо-професійних програм з врахуванням базових норм, встановлених оновленими галузевими стандартами вищої освіти;

– визнати за ВНЗ право приймати остаточне рішення про присудження наукових ступенів кандидата наук [доктора філософії (Ph.D.)] і доктора наук та присвоєння вчених звань доцента і професора з видачею відповідних дипломів державного зразка;

– визнати за ВНЗ право приймати остаточне рішення про визнання іноземних дипломів про здобуті в закордонних університетах кваліфікації «магістр», «доктор філософії» (Ph.D.), «доктор наук» та вчені звання «доцент», «професор» з усією сукупністю прав, які вони надають при зарахуванні на посаду наукового чи науково-педагогічного працівника;

– визнати за ВНЗ право приймати рішення про прирівнювання викладачів-іноземців з іноземними освітніми кваліфікаціями та науковими ступенями до відповідних категорій професорсько-викладацького складу з питань статусу, посади та умов оплати праці;

– надати ВНЗ право здійснювати підготовку кадрів з вищою освітою та наукових кадрів за експериментальними міждисциплінарними навчальними планами і програмами;

– визнати за ВНЗ право видавати дипломи «внутрішнього зразка»;

– створити рівні умови для ВНЗ різних форм власності щодо залучення іноземців для праці у ВНЗ і відмовитися від практики дискримінації недержавних ВНЗ, від яких вимагають отримання окремого дозволу Державного центру зайнятості у разі залучення ними іноземців для викладацької діяльності.

У ділянці реформування системи фінансування та оподаткування вищих навчальних закладів (п.2.3):

– передбачити для ВНЗ різних форм власності такий правовий статус, який дозволив би їм займатися комерційною діяльністю, прибуток від якої не обкладався б податком у разі скерування його на розвиток вищого навчального закладу;

– створити сприятливий податковий клімат і механізми для здійснення приватних інвестицій у діяльність ВНЗ з метою фінансування наукових досліджень та інноваційних проектів;

– закріпити механізм створення та функціонування сталих фондів (ендавментів) для забезпечення діяльності ВНЗ;

– здійснити реформу системи державного фінансування вищої освіти, де зокрема передбачити механізм розміщення державного замовлення у ВНЗ незалежно від форми власності згідно з показниками якості ВНЗ та індивідуальною успішністю абітурієнтів під час навчання у загальноосвітньому навчальному закладі (за принципом «гроші йдуть за студентом»);

– створити рівні, справедливі, прозорі і конкурентні умови для державних і приватних ВНЗ щодо можливості отримання ними державного фінансування на здійснення наукових досліджень.

У ділянці створення незалежної системи забезпечення якості освіти (п. 2.4):

– створити незалежні центри забезпечення якості;

– переглянути філософію забезпечення якості освіти, відмовитися від каральної функції контролю за якістю і запровадити практику забезпечення якості, спрямовану на підтримку ВНЗ і покращення їх діяльності (enhancement–led approach in QA);

– створити модель залучення незалежних експертів, роботодавців, студентів і ширшої громадськості (stakeholders) до забезпечення і контролю якості освіти;

– створити дійову модель внутрішнього забезпечення якості вищої освіти.

У ділянці забезпечення прозорого й рівноправного доступу до вищої освіти (п. 2.5):

– закріпити у законодавчому порядку систему зовнішнього незалежного оцінювання (ЗНО) як основний механізм забезпечення справедливого доступу до вищої освіти;

– вдосконалити систему ЗНО з врахуванням компетентнісного підходу до перевірки якості знань випускників загальноосвітніх навчальних закладів;

– запровадити механізм надання пільгових довгострокових державних кредитів на навчання для соціально вразливих громадян.

У ділянці інтегрування духовних ВНЗ в загальнонаціональну систему освіти (п. 2.6):

– здійснити повноцінне визнання богословської освіти і науки, зокрема шляхом виділення богослов’я в окрему галузь науки, за якою присуджується науковий ступінь;

– базуючись на світовій практиці, передбачити можливість створення міжконфесійної професійної акредитаційної асоціації богословських вищих навчальних закладів, яка би забезпечувала якість богословських програм і слідкувала за дотриманням стандартів богословської освіти;

– передбачити спрощену процедуру визнання закордонних богословських дипломів та наукових ступенів;

– передбачити спрощену процедуру визнання дипломів про вищу освіту і наукових ступенів випускників духовних вищих навчальних закладів в Україні з наданням їм можливості продовжувати навчання в будь-яких акредитованих ВНЗ на магістерських програмах та в аспірантурі;

– створити законодавчу можливість для духовних вищих навчальних закладів здійснювати освітню діяльність за профільними програмами з можливістю видання випускникам дипломів державного зразка.

Глобальні тенденції розвитку сучасної вищої школи позначені збільшенням автономії вищих навчальних закладів; переходом від патерналістської моделі прямого контролю держави за академічними інституціями до практики незалежної експертної оцінки їхньої діяльності й управління фінансовими стимулами забезпечення якості; пошуком способів диверсифікації фінансових джерел і розвитку підприємницької ментальності під впливом конкуренції на ринку освітніх послуг; зростанням суспільних очікувань щодо соціальної відповідальності університету; пошуком більш продуктивного синтезу між освітою, дослідженнями та інноваціями в університетських стінах.

На нашу думку, українська вища школа не повинна залишатися на узбіччі цих процесів, а використати творчий потенціал народного запиту на докорінні суспільні зміни для перетворення університетів у потужний двигун трансформації суспільного життя в нашій країні. Перед університетами і їхніми академічними середовищами відкривається унікальна нагода стати лідерами у творенні нової України. Не упустімо цей історичний шанс!